Парад ювілеїв випадає не частіше за парад планет. Але саме такий збіг зоряних ювілеїв випав на зламі тисячоліть Львівському театру опери й балету ім. І. Франка. Він святкує десяту річницю Незалежності України, власне, 100-річчя і 400-ліття опери як жанру якраз на зламі другого тисячоліття — визначного ювілею християнського літочислення. Ідея гідно відзначити усі ці червоні дати календаря постановкою нової опери "Мойсей" могла б видатися "шаленою", якби під нею не підписалися такі непересічні діячі культури, як Мирослав Скорик, Тадей Едер, Мирон Юсипович, Богдан Стельмах і... понтифік Іван-Павло ІІ, який до висвячення був затятим театралом. Це не жарт чи журналістська "качка", — грандіозний ювілейний проект Львівської опери схвалили владики Греко-католицької церкви, а згодом він отримав підтримку і Боже благословення від Папи Римського.

Прем'єру "Мойсея" попередньо планували в листопаді. Поки що опера в роботі. Однак такій її автономній частині, як "Пролог", пророкують презентацію на урочистостях з нагоди присвоєння Львівській опері статусу національної, що відбудуться в Києві 19-20 жовтня.

Проте директор Львівської опери Тадей Едер зізнається: "Я ще не можу сказати, чи буде 20 жовтня у Києві прем'єра "Прологу". Хоч матеріал для хору й для оркестру готовий і вже вивчений, та сольна партія потребує дуже багато змін. Композитор мусить зустрітися зі співаками, які мають до нього претензії: партія важка до виконання, тому що передбачає великий діапазон. Причому йдеться не про верхні ноти, а загалом про високу теситуру, при якій, хоче того вокаліст чи ні, він буде не співати, а кричати. Коли партію відкоригують, мусимо ще мати якийсь час для вивчення. Ми не можемо показувати в Києві невиспіваний твір, — столична сцена зобов'язує. Тим паче, що чекаємо на концерті Президента та інших високих достойників".

Львів'яни привезуть до столиці недавню постановку Джузеппе Вішилії опери Верді "Набукко". Це вже третя постановка, здійснена італійським режисером (їй передували "Сільська честь" Масканьї та "Богема" Пуччіні). Львівський "Набукко" вражає не тільки злагодженістю оркестру, голосами солістів і дисциплінованістю хору, а й драматургічним вирішенням. Знавці подейкують, що ця майже кінематографічна постановка абсолютно не до порівняння зі статичною київською. Зрештою, той факт, що саме львівського "Набукко" мають за бажаного гостя на розмаїтих європейських музичних фестивалях та гастролях, красномовніший за будь-яке теоретичне порівняння.

— Задум сценічного втілення Франкового "Мойсея" саме як оперної вистави, — каже Богдан Стельмах, — виник у мене кілька років тому. Можливо, одразу після вдалої прем'єри мюзиклу "Вірую". Працюючи над лібрето, я розумів, що не маю права змінювати ані тексту, ані композиції поеми, але певні скорочення робити мусив, оскільки мінявся жанр твору. Текст, що лишився після скорочення, я вклав у вуста дійових осіб, а також дозволив собі кілька повторів окремих строф — для емоційнішого підсилення певних моментів. Задля пожвавлення сценічного дійства відважився ввести тему кохання — своєрідні ліричні інтермеццо, використавши для цього кілька текстів з "Пісні пісень".

Це вже не перший випадок співпраці поета Богдана Стельмаха зі Львівською оперою. У 1984-му він підготував чудове українське лібрето до опери Верді "Фальстаф". Але тоді до постановки не дійшло, оскільки поет впав у немилість компартійних бонз і на кілька років став замовчуваним: його пісень не крутили в теле- й радіоефірі, а твори не брали до друку. Стельмах був автором нових редакцій оперних лібрето А. Вахнянина "Купало" та Д. Січинського "Роксолана", поставлених оперною студією при Львівській консерваторії (музична обробка обидвох опер — М. Скорика), а також оригінального лібрето для сучасного мюзиклу Юрія Саєнка "Вірую", поставленого у 1993-му.

Саме Стельмах запропонував, аби музику до "Мойсея" писав Мирослав Скорик. Що не виключає різних інтерпретацій ними тих чи інших фрагментів твору. Отже, заходить на конфлікт. Хоч творчі конфлікти у мистецьких середовищах — не новина. Та коли на авансцнену стосунків виступають амбітність і творчі поривання, поживи пліткам більш ніж досить. Проте у таких конфліктах може народитися якась небачена сценічна якість. Принаймні на те із мудрістю арбітра дуже сподівається Тадей Едер:

"Я розціюю цю постановку не як сьогоденний проект. Це не звіт колективу, не гастролі, — таке буває раз на сто років! Як керівник цього мистецького проекту, я відчуваю неймовірний тягар відповідальності. Навіть за всієї поваги до Скорика, я не повезу до Києва неготової речі. Якщо ж усе буде гаразд, — за диригентський пульт стане сам маестро. Щоб не було потім нарікань, що кампозитор написав одне, а диригент якось не так продиригував. Колись у нашому театрі за пультом стояв сам А. Хачатурян на балеті "Спартак" і Р. Габічвадзе на балеті "Медея".

Диригент і художній керівник Львівської опери Мирон Юсипович вже встиг "відчути" музику "Мойсея": "Тиждень тому у моєму кабінеті ми прослуховували музичний матеріал. Зібралися композитор, лібретист, диригент, директор. Скорик сам сів за фортепіано. Це була суто робоча зустріч, щоб подивитися, на якому ми етапі. Робота просувається. Сказати, коли прем'єра — не можу. Одне вже точно — у листопаді (як планувалося) її ще не буде. Конкретно можна говорити про "Пролог": його я вже пробував і з оркестром, і з хором. Успіх постановки дуже багато в чому залежатиме від режисера. Вже підписано контракт зі Збіґнєвом Хшановським з Польщі. Режисерське вирішення має бути особливим і навіть екстраординарним. Бо коли це буде традиційним оперним спектаклем чи ораторією, тоді наша опера стане естетичною поразкою чи пересічною постановкою, вирішеною типовими оперними способами. Тут потрібен якийсь модерновий підхід. Це не означає авнгардизму в костюмах — вони — традиційні, мова йде про другий і третій план".

Такі ж високі вимоги висуває до курованого ним проекту і Тадей Едер: "Мойсей" — не та опера, яка має бути виконана у Львові 1-2 рази. Таких опер я за своє життя стільки вже перебачив! Тема "Мойсея" — вселенська, для всіх часів і народів. Якщо ми взялися за неї, то повинні усвідомити, що це не побутова жанрова вистава: вбив-зарізав-застрелив чи покохав-поцілував-пошлюбив. Якщо є благословення Святійшого отця Папи Римського, — то, напевно, і він розуміє, що за тим стоїть. І тому, коли ця опера має писатися ще 10 років, я готовий чекати... Але це має бути такий твір, за який не буде соромно ні Львівській опері, ні композитору, ні Україні на прийдешні віки...

Вікторія САДОВА
Політика і Культура (ПІК) №35(70) 26 вересня-2 жовтня 2000р.

НАЗАД