Львівський театр опери та балету імені Соломії Крушельницької готує свій дарунок до приїзду понтифіка – постановку опери “Мойсей”.

          Цей грандіозний прект визрівав за роялем Маестро не один рік. Здійснення його сам Мирослав Скорик вважає віховим у творчості. Тим паче, варто звернути увагу на репертуари провідних театрів. Тішимося, що потенціал колективів (нашого оперного, зокрема) дозволяє спрезентувати найпотужніші твори світової класики.

          Однак виникає проблема іншого плану. Постановка сучасного композитора – справа надзвичайно клопітка. Тим паче, якщо мавиться про прочитання чи інтерпретування того ж класичного матеріалу. Тому, радше, йдеться про подвижництво на цій стезі тих сміливців, які не ховають партитури в шухляди (до ліпших часів), а прагнуть зреалізувати задуми нині.

          До таких належить і видатний наш родимець – композитор Мирослав Скорик. Його “Мойсей” – то його оригінальне прочитання. Наразі репетиції в розпалі. Тому не наважуся запевнити, що вийде так, як композитор замислив.

          Дозволю собі хіба кілька репетиційних спостережень. Зустрілися ми акурат під час консультацій пана Скорика з постановником-балетмейстером Сергієм Наєнком. Прудкими горобчиками побігли пальці. Заспівали клавіші піаніно. На хвилю Маестро заплющив очі, відтак пауза: “Тут до 21 цифри три рази подесять тактів…”

          Сергій кивнув: “Бачу, легко-легко…”

- О, то так, як ступає жінка. Потім, думаю, після кларнета – чоловіча партія…

Вслухаюся. Після дерев’яних вступає туба. А далі за темою – труба. Супровід-фон – ударні. По наростаючій… Пауза. Пішло повільніше. І знову експресивніше.

Рваний темп. Майже регтаймовий.

Перехід у плавний дует. Труба підносить мотив до кульмінації. І, як спочатку, плавно. Аж знову до злету у фіналі – загальна оргія-агонія…

І пластичним лейтмотивом бачиться дует “Золотого Тельця” та “Астарти”. Так замислили автори.

-         Чи можливо провести тему пантеону східних богів?

Це вже Наєнко розмірковує про анданте…

Акуратно заправлені в сильця кишень руки Маестро. Мелодія ще бринить-витає. Він же зосереджений у наступний червень. На середину найтеплішого місяця запланована прем’єра.

-         Чи встигнеться?

-    Гадаю, так, - Скорик категоричний. А за мить замислюється. – Хоча проблем чимало. От і Сергій натякнув, що дехто з балетної трупи не зможе виступити, бо отримали заманливі закордонні пропозиції.

Знаєте, це – біда наша. Бо, виявляється, найперспективніша робота для молодих виконавців – вуличні співи в європейських містах… Тішить, що, бодай, визнані виконавці ще сяк-так тримаються місця.

-         На кого з них робите ставку?

-    Наразі “головним Мойсеєм” є Олександр Громиш. Оскільки мислю оперу як поважне дійство, то й опираюся на провідних – найповажніших: Степан Степан, Ігор Кушилер, Володимир Ігнатенко...

Наразі, видається мені, робота над “Мойсеєм” у тій фазі, коли після потужного вступу (а Скорик виношує ідею практичного її втілення вже другий рік) пішов повільний темп. Репетиційний. Далі ж, за законами все того ж регтайму, має бути наростання. Експресія. Аж до кульмінації. Дочекаємося червня!

Галина Ганущак.

/”Молода Галичина”, 15 березня 2001 р./

НАЗАД