VI
У глибокім мовчаню сю річ
Вухом ловлять Гебреї…
"Се вам казка, - промовив Мойсей, -
Ось вам виклад до неї.
"Дерева, се народи землі,
А король у їх колі -
Божий вибранець, син і слуга
Господевої волі.
"Як народи Єгова создав
Мов літорослі в полю,
Заглядав всім у душу й читав
З неї каждого долю.
Заглядав їм у душу, яка
Їх удача й причина,
І шукав, кого з них би собі
Обібрати за сина.
"І не взяв отих гордих, грімких,
Що бють в небо думками,
І підносять могутню пяту
Над людськими карками.
"І не взяв богачів-дукачів,
Що всю землю пліндрують,
Людським злотом і потом собі
Домовини мурують.
"І не взяв красунів-джигунів,
Що на лірах брязкочуть,
І свій хист у мармурі, в піснях
Віковічнити хочуть.
"Згордував усю славу, весь блиск
І земне пануванє,
І всі пахоці штук і усе
Книжкове мудруванє.
"І як терен посеред дерев
Непоказний на вроду
І не має він слави собі
Ані з цвіту, ні з плоду, -
"Так і вибраний Богом народ
Між народами вбогий;
Де пиштота і честь, там йому
За високі пороги.
"Між премудрим він не мудрець,
У війні не войовник,
У батьківшині своїй він гість
І всесьвітній кочовник.
"Та поклав йому в душу свй скарб
Серцевідець Єгова,
Щоб він був мов світило у тьмі,
Мов скарбник його слова.
"На безмежну мандрівку життя
Дав йому запомогу,
Заповіти й обіти свої
Наче хліб на дорогу.
"Але заздрий Єгова наш Бог
І грізний і сердитий:
Те що він полюбив, най ніхто
Не посміє любити!
"Тож на вибранця свого надів
Плащ своєї любови
Недоступний, колючий, немов
Колючки ті тернові.
"І зробив його острим, гризким,
Мов кропива жеруха,
Аби міг лише сам він вдихать
Аромат його духа.
"І посольство йому дав страшне
Під сімома печатьми,
Щоб в далеку будущину ніс,
Ненавиджений братьми.
"Горе тому нездарі послу,
Що в ході задрімає,
Або божу зневаживши річ
І печать розломає!
"Вийме инший посольство страшне
Лінюхови з долоні,
Побіжить і осягне мету
І засьяє в короні.
"Та щасливий посол, що свій лист
Донесе скоро й вірно
Дасть вінець йому царський Господь
І прославить безмірно.
"О Ізраілю, ти той посол
І будущий цар світа!
Чом не тямиш посольства свого
І Його заповіта?
"Твоє царство не з сеї землі,
Не мірська твоя слава!
Але горе, як звабить тебе
Світовая забава.
"Замість статися сіллю землі,
Станеш попелом підлим;
Замість всім з"єднать ласку, ти сам
Станеш ласки негідним.
"Замість світ слобонити від мук
І роздору і жаху,
Будеш ти мов розчавлений черв,
Що здихає на шляху".
VII
І з"їдливо сказав Авірон:
"Мосціпане Мойсею,
Страх загрів і напудив ти нас
Приповісткою сею!
"Мід народами бути терном!
За сю ласку велику
Справді варто в Єгові твоїм
Признавати владику.
"І послом його бути, се честь!
І в незнане будуще
Запечатані письма носить -
Се манить нас найдужчу.
"Се як раз доля того осла,
Що завязані міхн
З хлібом носить, сам голод терпить,
Для чужої потіхи.
"Ще Гебреї з ума не зійшли,
Долі ліпшої варті.
І осягнуть, як честь віддадуть
І Ваалу й Астарті.
"Най Єгова собі там гримить
На скалистім Синаю, -
Нам Ваал дасть богацтва і власть
У великому краю.
"Най уділ Сенаар та Гарран,
А наш шлях до востоку.
А на захід у твій Канаан
Не поступимо й кроку.
"Все те ясне, не варто про се
І балакати далі.
Та от що нам з тобою зробить
По вчорашній ухвалі?
"Майстер він говорити казки,
Миляну пускать баньку,
То-ж приставмо його до дітей
За громадськую наньку".
Так сказав він, і регіт піднявсь,
А з тим реготом в парі
По народі йшов клекіт глухий,
Мов у градовій хмарі.
Та спокійно відмовив Мойсей:
"Так і будуть, Авіроне!
Що повиснути має колись,
Те і в морі не втоне.
"Канаана тобі не видять,
І не йти до востоку;
З сього місця ні в перед ні в зад
Ти не зробиш ні кроку".
І мертвецька тиша залягла
На устах всього люда,
І жахнувсь Авірон і поблід
Сподіваючись чуда.
Але чуда нема! Авірон
В сміх! А з сміхом тим в парі
По народі йшов клекіт глухий
Як у градовій хмарі.
VIII
І піднявся завзятий Датан:
"Дармо грозиш, пророчиш!
Ось як я тобі правду скажу,
Може й слухать не схочеш.
"Признавайсь: не на теє чи вчивсь
У єгипетській школі,
Щоб дорісши кайдани кувать
Нашій чести і волі?
"Призвавайсь: не на те ти ходив
У єгипетську раду,
Щоб з мудрцями й жерцями кувать
На Ізраіля зраду?
"Признавайся: було там у них
Вішуванє старинне,
Що від дуба й дванадцяти гиль
Власть Єгипта загине?
"Знали всі, Фараон і жерці,
Що той дуб і ті гилі,
Се Ізрайля дванадцять колін
Розбуялих на Нілі.
"І жахались, що мимо всіх праць
І знущань, і катовань
Той Ізраїль росте та росте,
Як та Нілева повінь.
"Знали всі: як в гебрейській сім"ї
Родить первенця мати,
То в єгипетській мусить в той день
Первородне вмирати.
"Та не знав ніхто ради на се,
Не придумав підмоги,
Тілько ти, перекиньчик, упав
Фараону під ноги,
"І сказав: "Ти позволь їх мені
Повести у пустиню,
Я знесилю і висушу їх
І покірними вчиню".
"І додержав ти слова, повів
Нас мов глупу отару,
Фараону на втіху в піски,
Нам на горе і кару.
"Скілько люда в пустині лягло!
Ті піски і ті скали
Сотням тисяч Ізрайля синів
Домовиною стали!
"А тепер, коли з наших ватаг
Тілько жмінка лишилась
І Ізраіля сила грізна
По пісках розгубилась,
"Коли дух наш хоробрий упав
Мов нелітня дитина,
І завзятє помякло в душі
Наче мокрая глина, -
"Ти ведеш нас у сей Канаан,
Мов до вовчої ями.
Адже зверхником тут Фараон
Над усіми князями!
"Се-ж безумство тиснутися нам
Самохітно до пастки!
Чи нам тут воювать Єгиптян,
Чи просити їх ласки?"
"О Датане - промовив Мойсей, -
Не журися, мій сину!
Канаана тобі не видать.
Не гнуть гордую спину.
"Ще одно повідаю тобі,
Небораче Датане:
При смерти тобі й пяди землі
Під ногами не стане".
"Гей, Гебреї! - Датан закричав -
Ви-ж клялися Ваалу!
Чи-ж забули так скоро свою
Учорашню ухвалу?
"За камінє! Він кпить собі з нас,
Так як кпив разім много.
Най загине він краще один,
Як ми всі через нього!"
"Най загине!" - кругом загуло.
"І ось тут йому й амінь!"
Тілько диво, ні одна рука
Не сягнула по камінь.
І Датам зміркувався як стій.
"Забирайся в тій хвили!
Щоб ми кровю твоєю під ніч
Своїх рук не сквернили!"
І юрба мов шалена ревла:
"Забирайся ще нині!"
І лунав її рев, мов крутіж -
Гураган по долині.
IX
Але ось підняв голос Мойсей
У розпалі гнівному,
Покотились слова по степу
Наче розкоти грому.
"Горе вам, нетямучі раби
На гордині котурні!
Бо ведуть вас неначе сліпих
Ошуканці і дурні.
"Горе вам, бунтівничі уми!
Від Єгипту почавши
Проти власного свого добра
Ви бунтуєтесь завше.
"Горе вам, непокірні, палкі,
Загорілі й уперті,
Тим упором мов клином самі
У нутрі ви роздерті.
"Як кропива ви руку жжете,
Що мов цвіт вас плекає;
Як бугай бодете пастуха,
Що вам паші шукає.
"Горе вам., що зробив Вас Господь
Всього людства багаттєм,
Бо найвисший сей дар буде ще
Вам найтяжшим прокляттєм!
"Бо коли вас осяє Господь
Ласки свої промінєм,
Ви послів і пророків його
Побєте все камінєм.
"Кожду-ж крапельку крови тих слуг
І чад своїх найкрасших
Буде мстити Єгова на вас
І на правнуках ваших.
"Буде бити і мучити вас,
Аж заплачете з болю,
І присягнете в горю чинить
Його праведну волю.
"Та як кара жорстка мине,
Знову карк ваш затвердне,
Черга злочинів, кар і жалю
Знов свій закрук оберне.
"Горе вам, бо століття цілі
Житимете в тій школі,
Поки навчитесь плавно читать
Книгу божої волі!
"Бачу образ ваш: в лісі пастух
З бука чиру надерши,
У воді мочить, сушить, потім
Бє й толочить найперше,
"Поки губка та змякне як пух
І візьметься в ній сила
З під удару підхопити в мить
Яру іскру з кресила.
"Ти, Ізраілю, чир той! Тебе
Так товктиме Єгова,
Поки змякнеш на губку й спіймеш
Іскру божого слова.
"Ти підеш до своєї мети,
Як бидля в плуг нераде.
Горе тим, що Єгови кулак
На карки їх упаде!
"Ти далеко в минуле глядиш
І в будущі дороги,
Та на близькі терни та пеньки
Все збиватимеш ноги.
"Наче кінь той здичілий летиш
У безодню з розгону,
І колись за ярмо ще свою
Проміняєш корону.
"Стережись, щоб обітниць своїх
Не відкликав Єгова,
Щоб за впертість на тобі однім
Не сломав свого слова!
"І щоб він не покинув тебе
Всім народам для страху
Як розтоптану красу змию,
Що здихає на шляху!"
Похилившися слухали всі
Мовчазливі, понурі,
Лиш у грудях сопло щось глухе,
Наче подихи бурі.
Х
Добігало вже сонце до гір
Величезне, червоне,
І було мов герой і пливак,
Що знесилений тоне.
По безхмарному небі плила
Мелянхолія тьмяна,
І тремтіло шакалів витє,
Мов болючая рана.
Затремтіло щось людське, мягке
В старім серці пророка,
І понизила лет свій на мить
Його думка висока.
Чи-ж все буть йому кар вістуном
І погрозою в людях?
І мов хоре, голодне дитя
Щось захлипало в грудях.
"О Ізраїлю, як би ти знав,
Чого в серці тім повно!
Як би знав, як люблю я тебе,
Як люблю невимовно!
"Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь мой й слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса і держава.
"Я-ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незломнім завзятю,-
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печатю.
"Але ні, не самого себе
Я у тобі кохаю;
Все найкрасне, найвисше, що знав,
Я у тебе вкладаю.
"О Ізрайлю, не тям ти сього
Богохульного слова:
Я люблю тебе дужше, повнійш,
Ніж сам Бог наш Єгова.
"Міліони у нього дітей,
Всіх він гріє і росить, -
А у мене ти сам лиш, один,
І тебе мені досить.
"І коли з міліонів тебе
Вибрав він собі в слуги,
Я без вибору став твій слуга,
Лиш з любови і туги.
"І коли він для себе бере
Твою силу робочу,
Я, Ізрайлю, від тебе собі
Нічогісько не хочу.
"І коли він жадає кадил
І похвали й пошани,
Я від тебе невдячність прийму
І наруги і рани.
"Бо люблю я тебе не лише
За твою добру вдачу,
А й за хиби та злоби твої,
Хоч над ними і плачу.
"За ту впертість сліпую твою,
За ті гордощі духа,
Що зійшовши на глупий свій шлях,
Навіть Бога не слуха.
"За брехливість твого язика,
За широке сумлінє,
Що держиться земного добра,
Мов ціпкеє корінє.
"За безсоромність твоїх дочок,
За палке їх коханє,
І за мову й звичаї твої,
За твій сміх і диханє.
"О Ізраілю, чадо моє"
Жалься Богу Шаддаю!
Як люблю я безмірно тебе,
А про те покидаю.
"Бо вже близька година моя,
Та остання, незнана,
А я мушу, я мушу дійти
До межі Канаана.
"Так бажалось там з вами входить
Серед трубного грому!
Та смирив мене Бог, і війти
Доведеться самому.
"Та хоч би край Йордана мені
Зараз трупом упасти,
Щоб в обіцянім краю лише
Старі кости покласти.
"Там я буду лежать і до гір
Сих моавських глядіти,
Аж за мною при йдете ви всі,
Як за мамою діти.
"І пошлю свою тугу до Вас,
Хай за поли вас миче,
Як той пес, що на лави у степ
Пана свойого кличе.
"І я знаю, ви рушите всі,
Наче повінь весною,
Та у славнім поході своїм
Не питайте за мною!
"Най наперед іде ваш похід,
Наче бистрії ріки!
О Ізраілю, чадо моє,
Будь здоровий на віки!
XI
А як з табора вийшов у степ,
То ще гори горіли,
І манив пурпуровий їх шлях
До далекої ціли.
А ярами вже пітьма лягла
І котилася в доли;
В серці вигнанця плакало щось;
"Вже не верну ніколи!"
Ось гебрейська біжить дітвора,
Що по полю гуляла,
Окружила Мойсея, за плащ
І за руки чіпляла.
"Ах, дідусь! Ти куди йдеш під ніч?
Будь дідусеньку з нами!
Глянь, який збудували ми мур,
Які башти і брами!"
"Гарно, діти, будуйте свій мур!
Та не час мені ждати;
Пограничний мур смерти й житя
Я іду оглядати".
"Ой, дідусю! Поглянь, у яру
Скорпіона ми вбили!
А в тернині аж троє малих
Зайченяток зловили".
"Добре, дітки! Вбивайте усіх
Скорпіонів ви сміло!
Хоч не праведне, але про те
Пожиточне се діло.
"А неправедне, бо й скорпіон
Жить у світі бажає.
А чи-ж винен він тому, що їдь
У хвості своїм має?
"Але зайчиків ви віднесіть
Так назад, де спіймали.
Адже-ж мама їх плаче! Про се
Ви хиба не гадали?
"Милосердними треба вам буть
За-для всього живого!
Бо житє, се клеймод, хиба-ж є
Що дорожше над нього?"
"Зачекай ще, дідусю, не йди!
Сядь у нашій громаді.
Оповідж нам пригоди свої!
Ми так слухати раді.
"Оповідж, як ти був молодим,
Скілько бачив ти дива,
Як стада свого тестя ти пас
На верхівях Хорива.
"Як ти корч той терновий вздрів,
Що горить, не згарає,
І як голос почув ти з корча.
Щофж жах пробирає".
"Не пора мені, діти, про се
Говорити широко.
Бачте, ніч вже тумани несу,
Гасне деннеє око.
"Та прийде колись час і для вас
В житєвому пориві,
Появиться вам кущ огняний,
Як мені на Хориві.
"Стане свято в вас, мов у храму,
В той момент незабутній,
І озветься до вас із огню
Отой голос могутній:
"Здійми обув буденних турбот,
Приступи сюди сміло,
Бо я хочув послати тебе
На великеє діло".
"Не гасті-ж святого вогню,
Щоб як поклик настане,
Ви могли щигосердно сказать
"Я готовий, о Пане!"
Довго ще міркували дітки
Над пророцькою річю,
Коли сам він нечутно пішов
Ночи й пітьмі на стрічу.
Довго висів і смуток і жаль
Над мовчущими дітьми,
Поки темний його сілюет
Щез зовсім серед пітьми.
|
