|
XII
"Обгорнула мене самота,
Як те море безкрає,
І мій дух мов вітрило її
Подих в себе вбирає.
"О давно я знайомий, давно
з опікункою тою!
Увесь вік, чи в степах, чи з людьми
Я ходив самотою.
"Мов планета блудна я лечу
В таємничу безодню,
І один чую дотик іще -
Дивну руку Господню.
"Тихо скрізь і замовкли уста,
Замечатано слово,
Тілько ти на дні серця мого
Промовляєш, Єгово.
"Лиш тебе моє серце шука
У тужливім пориві…
Обізвися до мене ще раз,
Як колись на Хориві!
"Ось я шлях довершив, що тоді
Ти вказав мені, батьку,
І знов сам перед тебе стою,
Як був сам на початку.
"Сорок літ я трудився, навчав,
Весь заглублений в тобі,
Щоб з рабів тих зробити народ
По твоїй уподобі.
"Сорок літ мов коваль я клепав
Їх серця і сумліня,
І до того дійшов, що уйшов
Від їх кпин і капіня.
"Саме в пору, як нам би в землі
Обітованій стати!…
О Всезнавче, чи знав ти вперед
Про такі результати?
"І ворушиться в серці грижа:
Може я тому винен?
Може я заповіти твої
Не справляв, як повинен?
"О Єгово, я слізно моливсь:
Я слабий, я немова!
Кому иншому дай сей страшний
Маєстат свого слова!
"І ось сумнів у душу мені
Тисне жало студене…
О Всесильний, озвися, чи ти
Задоволений з мене?
"Так ідучи молився Мойсей
У сердечному горі, -
Та мовчала пустиня німа,
Тихо моргали зорі.
XIII
Аж почувся притишений сміх
Край саміського боку,
Наче хтось біля нього ішов,
Хоч не чуть було кроку.
І почулися тихі слова,
Мов сичанє гадюки;
"Цвіт безтямности плодить усе
Колючки лиш і муки.
"А як вийде самому той плід
Донести не спромога, -
То найкрасше увесь свій тягар
Полоити на Бога".
МОЙСЕЙ.
"Хтось говорить! Чи в моїм нутрі
Власне горе шалене?
Чи отут може демон який
Насміхається з мене?
ГОЛОС
"Аж тепер усумнився в свое
Реформаторське діло?
Сорок літ ти був певний і вів
Хоч на сліпо, та сміло!"
МОЙСЕЙ
"Хтось говорить! Чом чоло моє
Покривається потом?
Страшно? Ні! Та по серці се йде,
Мов розпаленим дротом".
ГОЛОС
"У гордині безмежній своій люд
Ти зіпхнув з його шляху,
Щоб зробить, яким сам його хтів,
Чи не пізно для страху?"
МОЙСЕЙ
"Хто ти, дивний? Не бачу тебе,
Та від себе не струшу!
Тілько чую, як зір твій мені
Все вгризається в душу".
ГОЛОС
"Чи так важно, хто я? Хто зумів
Наказать колись морю,
Тому важно не хто, але що,
І чи правду говорю!"
МОЙСЕЙ
"Ні, не правда, що з гордощів я
розпочав своє діло і
Тілько бачучи люд у ярмі
Моє серце боліло".
ГОЛОС
"Бо ти чув себе братом рабів,
І се стидом палило,
І захтів їх зробити таким,
Щоб тобі було мило".
МОЙСЕЙ
"Так, з низин тих мрачних і лячних
Я хотів їх підвести
Там, де сам став, до світлих висот
І свободи і чести".
ГОЛОС
"Та творця, що послав їх там в низ,
Ти не радивсь в ту пору;
Аж тепер, як упав ти, його
Кличеш в свойому горю".
МОЙСЕЙ
"Ні, на се-ж мене пхнуло його
Всемогуче венінє,
В темну душу хоривський огонь
Надихнув просвітлінє".
ГОЛОС
"Гей, а може хоривський огонь
Не горів на Хориві,
Лиш у серці завзятім твоїм,
У шаленім пориві?
"Може голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин,
А твій внутрішній власний?
"Адже пристрасть засліплює зір,
А бажанє, се-ж чари,
Плодить оку і світ і богів,
Як пустиннії мари.
"Те бажанє, що наче шакал
У душі твоїй вило -
Лиш воно тебе їх ватажком
І пророком зробило."
МОЙСЕЙ
"Ах, від слів тих я чую себе
Сто раз більш в самотині!
Хто ти, вороже?
ГОЛОС
"Я Азазель,
Темний демон пустині".
XIV
Було темно. Лиш зорі яркі
Миготіли з простору.
Простував при їх блиску Мойсей
Усе в гору та в гору.
Без стежок. Серед пітьми вели
Його дивнії звуки:
То квилінє гієни в яру,
То знов шелест гадюки.
Він ішов, не ставав, мов герой
До остатнього бою,
Та у серці важка бороться
Ішла з самим собою.
"Те бажанє - кричало там щось, -
Виплід сорому й болю,
Се був кущ огняний, що велів
Вирвать люд мій на волю?
"Те бажанє, се був той огонь
І була тота сила,
Що для мене Єгови наказ
І Єгову створила?
"Те бажанє - братам помогти
І їх сльози обтерти,
Се той гріх, що за нього я варт
І прогнання і смерти?
"Ні, не те! Бережись і не крив
Сам душею своєю!
Се бажанє святе! Ти чи гріх
Не підповз там змією?
"Чи не був же ти їх ватажком,
І Іаном душ їх і тіла?
І чи власть та бажаня святі
В твоїм серці не з"їла?
"Чи новим Фараоном для них
І ще тяжшим не був ти,
Бо в їх душу контролем своїм,
В їх сумлінє сягнув ти?
"Небезпечно ставати в супір
Діл природних бігови;
Легко власний сій забаг подать
За велінє Єгови.
"Що, як ти сорок літ отсих був
Шалом божеським хорий,
Замість божого їм накидав
Власний плян тіснозорий?
"Відірвавши від грунту їх там
І завівши в пустиню
Чи подумав ти: може отсим
Злочин лютий я чиню?
"Що значить безгрунтовій юрбі
Обіцяти свободу?
Чи не те-ж, що з землі вирвать дуб
І пустити на воду?
"Чи не правду говорить Датан:
Старі гнізда лишили,
А новії здобути нема
Ні охоти ні сили?
"О Єгово, озвися, скажи:
Я чинив твою волю,
Чи був іграшка власних скорбот
І засліпленя й болю?
"О Єгово, озвися! Чи й ти
Здобуваєш дар мови
Лиш у пристрасти нашій, у снах,
У розбурханій крови?"
Та Єгова мовчав, лише чуть
Лиховіснії звуки:
То квилінє гієни в яру,
То ознов шелест гадюки.
XV
Підіймалося сонце над степ,
Мов багровеє коло,
І промінєм мов стрілами тьму
Прошибало й кололо.
У проміню тім Небо-гора,
Мов цариця в пурпурі
Над всі гори найвисше здійма
Свої ребра понурі.
На найвисшому шпилі гори,
Висше зломів і кантів
Хтось недвижно стоїть, мов один
З предковічних Гігантів.
Там високо над чвари землі
Над всі шуми і звуки
Він стоїть і до неба простяг
Розпростертії руки.
У сходовому сяйві небес.
В пурпуровім проміню
Колосальний його сілюет
Видно геть у пустиню.
І летять із гебрейських шатрів
Затурбовані зори
Мов гонці до Гіганта того
На осяяні гори.
"Се Мойсей!" - одні одним уста
Промовляють несміло,
Та не вимовлять, того, що там
У серцях защеміло.
Се Мойсей на молитві стоїть
Розмовляючи з Богом,
І молитва та небо боде,
Мов поломінним рогом.
Хоч заціплені міцно уста,
І не чуть його мови,
Але серце його розмовля
І кричить до Єгови.
Підіймається сонце, пала
Вся небесная стеля,
І стоїть на молитві Мойсей
Нерухомий як скеля
Все полуденний демон степом
Шле знесилє і змору,
Та Мойсея мов руки чиїсь
Підіймають все в гору.
І схиляється сонце у низ
Вже над Фазга вершини,
І ляга величезная тінь
Від вершин на рівнини.
І паде величезная тінь
Від Мойсея в останнє
Аж у низ на гебрейські шатри,
Мов батьківське прощаннє.
А по таборі пострах ішов:
"Боже, щоб у сю хвилю
Не закляв нас пророк, бо клятьба
Мала-б дивную силу!
"Від такої молитви тремтять
Землянії основи,
Тають скелі, як віск, і дріжить
Трон предвічний Єгови.
"І як він заклине нас тепер,
І як сонечно сяде,
То весь люд і весь край сей в ночи
Без полики пропаде."
XVI
А Мойсей борикався, горів,
Добивався до ціли,
А як ніч залягла на горі,
Впав на землю зомлілий.
Захиталася скеля під ним
Із усіми шпилями,
І безтямний лежав він, немов
У колисці у мами.
Якась пісня тужлива над ним
Сумовито бреніла,
І рука колисала його
Пухова, сніжно-біла.
І почулися тихі слова:
"Бідний, бідний мій сину!
Ось що з тебе зробило житє
За маленьку часину!
"Чи давно-ж я плекала тебе
І водила за руку?
Чи на те-ж я дала тебе в світ,
Щоб терпів таку муку?
"Скілько зморщків на твоїм чолі!
І звялене все тіло!
І волосє, що гладила я,
Наче сніг побіліло!
"А колись ти від мене притьмом
Рвавсь на бої та герці!
Бач, до чого дійшов! А скажи,
Кілько ран в твоїм серці!
"Бідна, бідна дитино моя!
Потерпів єси много!
Ще й сьогодні на сонці весь день!
І по що було того?
"На молитві! В народа свого
І минуле й будуще
Ти молитвою вчикнути рад, -
Ох, дитя невидюще!
"Ось я камінь із кручі зіпхну,
І піде він валиться
Від скали до скали, з яру в яр,
І скакати і биться.
"Тут покине шматок, там другий,
І летить і гуркоче, -
І чи зна хто, де кожний шматок
Заспокоїться хочу?
"Я тверджу: і Єгова не зна!
І молись хоч і клінно,
А де мусить упасти шматок,
Там впаде неодмінно
"В нім самім його керма і власть,
В нім самім ота сила,
Що назначує місце йому,
Що його сотворила.
"І хочь я твій Єгова міцний,
Він ту силу не змінить,
І одного сього камінця
У лету він не спинить.
"Ось пилок: ледво зір твій його
Добачає тремтінє,
А Єгова не може його
Повернуть в неістнінє.
"І не може звеліти йому
Йти по шляху не тому,
Як яким його гонить по вік
Ота сила, що в ньому.
"Се-ж пилок! Щож казать про народ,
Многодушну істоту,
Де в рух мас вносить кожа душа
Частку свойого льоту?
"Про Оріона пісню ти чув,
Про гіганта сліпого,
Що щоб зір відзискать, мандрував
Аж до сонця самого?
"А на плечах поводиря ніс,
Сміхованця хлопчину,
Що показував шлях йому - все
Инший в кожду годину.
"Ти до сонця веди мене, хло!"
Той вів рано до сходу,
А на південь в полудне, під ніч
До західного броду.
"А Оріон, іде все та йде
Повний віри в те сонце,
Повний спраги за світлом, що ось
Йому блисне вже конче.
"Через гори і море сій хід
Велитенський простує,
А не зна, що на плечах його
Хлопчик з нього жартує.
"Сей Оріон, то людськість уся,
Повна віри і сили,
Що в страшному зусилі спішить
До незримої ціли.
"Неосяжнеє любить вона,
Вірить в недовідоме;
Фантастичнеє щоб осягнуть,
Топче рідне й знайоме.
"Строїть пляни не в міру до сил,
Ціль не в міру до актів,
І жартує з тих плянів її
Хлопчий- льогіка фактів.
"І як той дивовижний сліпець,
Що чужим очам вірить,
Все додходить не там, куди йшла,
В те трафля, в що не мірить.
А ти молишся! Бідне дитя!
Де твій розум, де сила?
Ти-ж хапаєшся піну благать,
Щоб ріку зупинила!"
|
